Вперше про даному захворюванні світ дізнався від французького лікаря Проспера Меньєра. Саме Меньєра в 19 столітті так докладно описав дана недуга, що до сьогоднішнього часу вчені так і не виявили що — щось нове або більш унікальне в особливостях перебігу даного захворювання.

Хвороба Меньєра характеризує себе поразкою сегментарного апарату мозку і периферичних відділів вегетативної нервової системи. Дане захворювання входить в ряд хвороб, при яких порушення виникають завдяки розладу вегетативної іннервації. Причина виникнення захворювання поки не з’ясована. Медичні фахівці Києва вважають, що у виникненні недуги відіграє важливу роль природжена неповноцінність вестибулярного і кохлеарного апаратів. На думку багатьох учених, основною причиною виникнення нападів є збільшення числа ендолімфи у внутрішньому вусі. Також має певне значення переважання тонусу парасимпатичної вегетативної нервової системи, яке виникає завдяки вегетативно-судинної дистонії.

Провокують напади наступні несприятливі фактори:

• надмірний прийом алкоголю;
• перевтома;
• переїдання;
• шум;
• гарячковий стан;
• різні маніпуляції в юшці.

Хвороба Меньєра проявляється важкими повторними нападами запаморочень, які супроводжуються блювотою, шумом у вусі, загальною слабкістю і наростаючою глухотою. У міру виникнення глухоти частота і ступінь вираженості запаморочень поступово зменшується чи можуть припинитися повністю. Запаморочення зазвичай починається без видимої на те причини, іноді навіть уві сні, але найчастіше початок нападу пов’язано з фізичним або розумовою перевтомою, негативними емоціями, впливом неприємних запахів і різких звуків і т.д.

У момент нападу головокружіння виявляється обертанням навколишнього світу, частота виникнення нападів різна: щодня або кілька разів на тиждень (дуже часті); кілька разів на місяць (часті); 1 раз в декілька років (епізодичні). Тривалість нападів даного захворювання триває від декількох хвилин, до декількох діб. Під час нападів у хворого виникає копіювальний ністагм, особливо якщо він лежить на боці хворого вуха. У період між нападами клінічна симптоматика повністю відсутня. Може спостерігатися незначний ністагм, який посилюється при зміні положення голови хворого.

Медичні фахівці Києва розрізняють 3 ступеня тяжкості даного захворювання:

• важка — напади щотижневі або навіть щоденні, тривалість яких становить більше п’яти годин. Хвороба протікає з усім комплексом розладів, працездатність у хворого втрачена;
• середня ступінь — напади часті, тривалістю менше 5 годин, після нападу працездатність втрачається на кілька днів, а приглухуватість присутній постійно;
• легкий ступінь протікання — захворювання напади часті, але не тривалі. У більшості випадків тривалість перерв між нападами становить кілька місяців або навіть років. Працездатність між виникненням нападів не знижена.

Значно частіше, ніж хворобою Меньєра пацієнти страждають синдромом Меньєра. У цьому випадку шуму у вусі не буває і не виникає зниження слуху. Даний синдром найчастіше зустрічається при спазмі артерії лабіринту, що приводить до виникнення недостатності мозкового кровообігу в вертебробазилярної системі. У людей, схильних до підвищеної збудливості вестибулярного апарату, запаморочення виникає при перепаді атмосферного тиску, в наслідок черепно — мозкової травми або передозування саліцилатами.

Діагноз хвороби Меньєра фахівець Києва ставить тільки в тому випадку, якщо запаморочення поєднується із зниженням слуху. В інших випадках — це синдром Меньєра.

Лікування даного захворювання — це тривалий процес. Під час виникнення нападів хворим необхідний повний спокій.

Доктор Києва може призначити такі препарати:

• нейролептики фенотіазинового ряду (тріфтазін, аміназін, етаперазін);
• похідні бутирофенону (галоперидол, дроперидол);
• судинорозширювальні і антигістамінні препарати (супрастин, димедрол, но-шпа, піпольфен, никошпан);
• препарати скополамина і атропіну (белласпон, беллоід).

При постійній блювоті ліки вводять внутрішньом’язово або внутрішньовенно. У дуже важких випадках вдаються до хірургічного втручання — перетинають вестибулярну гілку VIII нерва. У період між нападами пацієнтам призначають препарати атропіну.

З метою профілактики повторних нападів і прогресування хвороби Меньєра доктор Києва призначає своїм пацієнтам гімнастику для вестибулярного апарату, а також курс вегетотропним і загальнозміцнюючих препаратів (беллоід, вітаміни групи В та інші).

Дане захворювання не небезпечно для життя, але веде до погіршення слуху, після чого запаморочення практично припиняється. При синдромі Меньєра прогноз визначається картиною перебігу основної хвороби, що викликає даний синдром.

Хворим, що страждають хворобою Меньєра, протипоказано працювати на висоті, а також не рекомендуються ті види роботи, які вимагають значної гостроти слуху. При працевлаштуванні, якщо у хворих знижується рівень кваліфікації, їм встановлюють III групу інвалідності.